З 14000 містян у Оріхові лишилось всього близько 800. Місто страждає від регулярних обстрілів, адже росіяни хочуть його захопити та відкрити шлях на Запоріжжя. Як живе найближче до лінії фронту місто та що розповідають місцеві? Дізналися журналісти “Українського Свідка”.

У новому відео проєкту “Український Свідок” — місто Оріхів, Запорізька область. Звідси до села Роботине, з якого влітку 2023 року починався український контрнаступ, по прямій всього 10 км. До повномасштабної війни у Оріхові жило близько 14 тисяч людей, а зараз лишилось не більше 800. Бої за місто почалися ще у березні 2022 року, окупанти не припиняють спробу наступати тут. Вони обстрілюють Оріхів без упину всім, чим можна, в тому числі і КАБами. Журналісти проєкту приїхали сюди, щоб поспілкуватись із місцевими та показати, яка атмосфера панує у місті зараз.

“Оріхів - це транспортна розв’язка, — розповідає військовослужбовець Євген із позивним “Регбіст”. — На в’їзді в місто є перехрестя: одна дорога веде до Гуляйполя, інша — до Запоріжжя. Тому взяття Оріхова може відкрити росіянам шлях до самого Запоріжжя.”

“Регбіст” каже, що за останні три місяці він жодного разу не бачив місцевих. “Тут вже, мабуть, навіть у підвалах жити вкрай важко, — каже він. — Цієї зими були сильні морози. Гадаю, всі, хто мав змогу, вже виїхали”.

Але журналістам “Українського Свідка” все-таки вдалося поспілкуватися з кількома жителями Оріхова. “Світла немає вже два роки, газу теж немає, — розповідає продавчиня магазину на ім’я Анжела. — Воду іноді дають. Я не виїжджаю, бо у Запоріжжі дорого: моєї зарплатні ледь вистачить на квартиру, а ще ж треба щось їсти”.

Російська пропаганда розповідає, що Запоріжжя підтримує росію. Місцевий житель Володимир має на цей рахунок власну думку. “Яка росія?! — обурюється він. — Ви бачите, що вони мені тут наробили?! Людей повбивали! Я ніколи не буду за росію!” Попри всі труднощі, Володимир не втрачає присутності духу. “За останні півроку я натерпівся, — розповідає він. — Жінка померла, та ще й постійні обстріли. Кілька тижнів тому прилетів КАБ, мене поранило. Але мене вже нічого не дивує, я стараюся бути бадьорим. Якщо впасти духом, то можна закінчити десь під парканом, мертвим. Переважно так і закінчують. А я тримаюсь — бо знаю, що треба, і все”.